нема

нема́є, присудк. сл., з род. в.

1) Бути відсутнім, бракувати, не вистачати, виходити з ужитку. || Бути відсутнім у якомусь місці. || Проходити, минатися. || Не властивий, не притаманний кому-, чому-небудь, позбавлений чогось.

2) Не існує, не буває зовсім. || Не може бути. || Не водиться, не заведено, не призвичаїлось що-небудь.

••

Мо́ви нема́ про що, зі спол. сл. щоб — уживається на означення чогось неможливого.

3) Не бути в живих, бути мертвим.

4) Не мати чого-небудь. || Не дотримуватися чого-небудь.

5) у сполуч. з прикм. чи присл. вищ. ст. та сл. над, ніж, як. Уживається на означення найбільшої кількості якої-небудь ознаки. || заст., у сполуч. з прийм. над та ін. Уживається у знач. найкращий.

6) Уживається у знач. частки ні (див. ні II).

••

Нема́ (нема́є) за́ що — уживається як ввічливий вираз у відповідь на висловлену ким-небудь подяку за щось у знач. не варто.

7) Уживається у питальних конструкціях у знач. "є".

8) Уживається на означення неповної кількості чого-небудь.

9) Уживається в сполученнях, що висловлюють побажання чого-небудь поганого, неприємного.

••

Нема́ спа́су — уживається на означення надзвичайно сильного вияву, прояву чого-небудь.